Імплантація зубів

Імплантація зубів – процедура, що вимагає суворого дотримання встановленого протоколу лікувально-діагностичних заходів, що включає кілька етапів імплантації зубів. Кількість і характер етапів імплантації можуть відрізнятися в залежності від початкового стану зубощелепного апарату пацієнта, а також обраного виду і методики проведення самої процедури установки імплантів – одно або двоетапної.

Двоетапна методика є найбільш надійною і прогнозованою, вона відрізняється дуже високими показниками приживлюваності імплантатів (97-98%), а встановлені з її використанням штучні зуби можуть прослужити 15-20 років, а нерідко і довше.  Процедура встановлення дентальних імплантів по двоетапній методиці можна виділити 3 основних етапи імплантації:

1. Підготовчий.
2. Хірургічний.
3. Ортопедичний.

На підготовчому етапі імплантації проводиться візуальний огляд з метою оцінки стану зубів і зубнощелепного апарату, а також ряд діагностичних заходів з використанням інструментальних і лабораторних методів дослідження. Головне завдання, яке стоїть перед хірургом-імплантологом на цьому етапі – оцінити принципову можливість проведення процедури імплантації у конкретного пацієнта, а також вибрати оптимальний варіант її проведення, конструкцію  системи імплантації, тип установлюваної на неї супраструктури – одиночних коронок або мостоподібної конструкції.

Найактивнішу участь у всіх заходах на цьому етапі імплантації приймає сам пацієнт, так як саме від його рішення багато в чому залежить, який вид імплантації буде обраний, імпланти якого виробника буде для цього використані, як і з застосуванням якої конструкції буде проводитися протезування на встановлених імплантатах . Ну і, звичайно ж, людина зможе зорієнтуватися, скільки буде коштувати вся процедура.

На підготовчому етапі оцінюються, перш за все, показання та протипоказання до проведення даної процедури.У стоматологічній імплантології існує ряд класичних показань до її проведення в залежності від характеру дефектів зубного ряду: одиночний, обмежений – немає 2-3 зубів підряд, кінцевий – відсутність крайніх зубів, а також повна їх відсутність – адентія. Остаточне рішення приймає сам пацієнт: якщо він твердо вирішив, що хоче мати штучні зуби на імплантатах, перешкодити йому в цьому навряд чи хтось зможе.

Протипоказаннями для установки імплантів є важкі захворювання в стадії декомпенсації, коли загальний стан пацієнта не дозволяє провести таке хірургічне втручання. Протипоказана імплантація також при запальних захворюваннях порожнини рота (карієс, пародонтит, гінгівіт, стоматит), незадовільній гігієні ротової порожнини, наявності підлягають видаленню зубів, наявності будь-яких вроджених або придбаних особливостей зубнощелепного апарату, що перешкоджають впровадженню імпланта. Більшість з цих протипоказань є відносними, тобто після усунення причини, яка перешкоджає проведенню імплантації (поліпшення загального стану пацієнта, усунення вогнищ запалення в ротовій порожнині, видалення зруйнованих зубів), вона може все ж може бути проведена.

Для проведення імплантації необхідна наявність достатнього обсягу кісткової тканини. При її дефіциті буде потрібно проведення кісткової пластики. З цією метою може бути використана як власна кісткова тканина пацієнта (аутотрансплантат), так і донорський матеріал (аллотрансплантат), а також синтетичні матеріали (біокераміка, гідроксиапатит, фосфат кальцію) або ксенотрансплантати (на основі кісткової тканини тварин).

Після того, як виключені всі протипоказання, проводяться стандартні для всіх хірургічних втручань лабораторні дослідження – загальноклінічний і біохімічний аналіз крові, визначаються показники згортання крові, а також аналізи на ВІЛ-інфекцію, гепатит В і С, сифіліс. З інструментальних методів дослідження використовується рентгенографія (ортопантомограмма – панорамний знімок зубів), при необхідності – КТ або МРТ верхньої і нижньої щелепи. 
І, нарешті, лікар разом з пацієнтом приймають остаточне рішення про те, яка буде використана методика імплантації і имплантаційна система. Залежно від цього хірург-імплантолог складе план проведення імплантації та займеться моделюванням майбутньої схеми будови зубощелепного апарату пацієнта. Чим ретельніше буде складено протокол імплантації, тим менше непередбачених ситуацій і ускладнень виникне в процесі її проведення.

На цьому етапі імплантації здійснюється установка самого імпланту і формувача – перехідника між кореневою частиною імпланта і його супраструктурами. Таким чином, в хірургічному етапі можна виділити два проміжних етапу імплантації:

1. Установка імпланта.
2. Установка формувача.

При використанні класичної двоетапної методики імплантації спочатку встановлюється сам імплант і лише після його повного і остаточного приживлення на ньому через перехідник (формувач) фіксується супраструктура – коронка або міст. Проміжок між цими двома етапами імплантації становить кілька місяців.

Десна надрізається по гребеню альвеолярнго відростка і відшаровується слизисто-окисний клаптик, щоб створити необхідне поле для роботи хірурга-імплантолога. Далі за допомогою фрез різного діаметру (від меншого до більшого) висвердлюється канал потрібного діаметру і глибини – формується кісткове ложе для штучного кореня. У це ложе встановлюється імплант на необхідну глибину: гвинтові конструкції вкручуються, циліндричні встановлюються незначною натяжкою.

Коли імплант встановлений, в нього вкручують заглушку, яка захищає його від механічних впливів, а також запобігає інфікуванню кісткового ложе і проростання тканин в отвір для гвинта. Після цього слизисто-окисний клаптик укладається на своє колишнє місце, а розріз щільно зашивається. На цьому перший хірургічний етап імплантації закінчується.

Далі йде «перерва», необхідна для надійного приживлення імпланта. Кісткова тканина нижньої щелепи, більш щільна і об’ємна, для цього потрібно 2-3 місяці, в менш щільній губчастій кістці верхньої щелепи він приживається 4-6 місяців.

Коли коренева частина імпланта надійно прижилася, на неї встановлюється формувач, вірніше два його різновиди, які ставляться по черзі. Спочатку встановлюється абатмент, що виконує роль формувача ясен, щоб створити її чіткий рівний контур, не відрізняється від ясенного краю «рідних» зубів. Для цього замість заглушки встановлюється формувач ясен, який виступає над нею на кілька міліметрів. Формування ясенного краю сягає близько 2 тижнів.

Через 2 тижні формувач ясен видаляється і на його місце встановлюється постійний абатмент. За допомогою абатмента можна буде при необхідності відрегулювати довжину коронкової частини імпланта і кут його нахилу. Для цього використовуються абатменти різної довжини і з різним кутом нахилу, що дозволяє максимально точно «вписати» імплант в зубний ряд.

На імплант може бути встановлена «власна» коронка, він також може служити опорою для незнімного або знімного протезу. Варіант протезування вибирається залежно від початкової кількості здорових зубів, а також виходячи з побажань і вимог пацієнта.

Звичайно ж, найкращим є протезування за принципом «один імплант – одна коронка», коли на імплант встановлюється «індивідуальна» коронка, однак такий варіант досить дорогий і зазвичай використовується при відсутності декількох зубів. При відсутності значного числа зубів замінювати їх всі імплантами недоцільно з фінансової точки зору, так як коштувати це буде недешево, більш раціональним буде установка на імпланта мостовидного протеза, коли, наприклад, 2 імпланта стануть опорою для 3-4 штучних зубів. Хоча, звичайно ж, при бажанні пацієнта замінити всі відсутні зуби штучними, це цілком здійсненно – можуть бути встановлені навіть 14 штучних коренів («зуби мудрості» не відновлюються, так як вони не мають особливого функціонального значення).

Які протези можуть бути встановлені на імплантатах? Та які завгодно – незнімні, знімні, умовно-знімні, комбіновані. Незнімні протези можуть бути закріплені як за допомогою цементної, так і гвинтової фіксації (такий протез, по суті, є умовно-знімним). Знімні протези фіксуються за допомогою кулястої опори або балочної конструкції.

Які варіанти протезування існують при адентії – повній відсутності зубів? Найбільш надійний і ефективний як з функціональної, так і з естетичної точки зору, варіант протезування – установка «незнімніка» на 6-8 імплантатах (класичний варіант – на 8 імплантатах, більш економічний – «All-on-6» – на 6 імплантатах) . Існує також технологія протезування за технологією «All-on-4» ( «все на 4»), коли в якості опори для протеза використовується всього 4 імпланта. На них можна встановити як знімний, так і незнімний протез, хоча, звичайно ж, конструкція «незнімніка» на 4 опорах буде менш надійною і стабільною, ніж на 6 або 8. Існує також надекономічний варіант знімного протезування – всього лише на 2-3 імплантатах , їх буде цілком достатньо для надійної фіксації «знімача».